За законом Мойсеєвим, усі єврейські батьки мусили на сороковий день після народження своїх первістків (тобто перших синів) приносити їх у храм для посвячення Богу. При цьому належало, в подяку Богу, принести жертву. Цей закон було встановлено в пам’ять виходу євреїв з Єгипту — визволення від рабства, спасіння первістків єврейських від смерті.
Для виконання цього закону Матір Божа з Йосифом принесли немовля Ісуса у Єрусалимський храм, а для пожертви принесли двох голуб’ят.
У цей час в Єрусалимі жив старець на ім’я Симеон. Він був праведним і благочестивим й очікував пришестя Спасителя. Йому було провіщено Духом Святим, що він не помре до тих пір, доки не побачить Христа Господнього. Симеон довго чекав виконання обіцянки Божої. За переданням, він жив близько 300 років. І ось, цього дня, з натхнення Святого Духа, він прийшов у храм. І коли Марія з Йосифом принесли немовля Ісуса, Симеон зустрів Немовля (стрітення означає зустріч), взяв Його на руки і, славлячи Бога, сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого, Ізраїля». Цими словами Симеон з радістю говорить, що тепер він може спокійно відійти з цього життя в інше, за словом Божим, з миром, бо очі його побачили те спасіння, яке Господь приготував для всіх людей.
Симеон називає Господа, Який народився, «світлом на просвітлення язичників», тобто всіх племен і народів; і «славою народу Свого», тобто Ізраїля. Є два Ізраїлі — старозавітний і новозавітний. У Старому Завіті то був обраний народ єврейський, або ізраїльський, а в Новому Завіті — увесь віруючий християнський світ).
Йосиф і Матір Божа дивувалися Симеоновим словам. Симеон благословив їх і, звернувшись до Божої Матері, провістив їй про Немовля: «Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, — і Тобі Самій душу пройме меч»; це означало, що Вона Сама переживе велике горе за Сина Свого, коли Він страждатиме.
Тут же, у храмі, була благочестива вдова Анна-пророчиця, вісімдесяти чотирьох років, яка служила Богу постом і молитвою день і ніч. І вона впізнала Спасителя і, підійшовши, славила Господа і говорила про Нього усім у Єрусалимі, хто очікував пришестя на землю Христа Спасителя.
Виконавши все згідно з законом, Божа Матір з Немовлям і Йосиф повернулися додому.
Ця подія, коли святі Симеон і Анна зустріли у храмі принесеного Божою Матір’ю та Йосифом Немовля Христа і прославили Його, і називається святом Стрітення Господнього, тобто зустрічі Господа.
