Напередодні Водохреща – 18 січня за новим стилем – святкуємо «Голодну кутю» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря.
На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.
По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і палицями б’ють знадвору в причільний кут, примовляючи:
Тікай, кутя, із покуття,
а узвар — іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
а ʺдідухʺ — на теплий дух,
Щоб покинути кожух.
Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запорожці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це записав етнограф Яків Новицький в році 1876, у селі Кам’янка на Дніпрових порогах, від лоцмана Йосипа Омельченка: ʺБуло, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть з рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тілько попи начнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах в Камянці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще з запорожцівʺ.
Уже геть ввечері, як стемніє, виносять з хати ʺдідухаʺ, несуть його на вигін або в садок — як де ведеться — і палять: пускають на ʺтеплий духʺ. Це — символічне палення зими, щоб ʺпокинути кожухʺ — накликати весну. Коли все перегорить і нетривкий солом’яний жар погасне, дівчата розхоплюють попіл з ʺдідухаʺ і несуть на город — ʺщоб огірки родилиʺ.
В цей день біля церкви святять воду. Йдучи до церкви по свячену воду, люди квітчають посуд — глечики, пляшки, баньки — ʺбезсмертникомʺ або сухими васильками — ʺщоб Бог милував від злої напастиʺ.
На західному Поділлі, господиня або старша дочка бере по вечері в миску кілька ложок борошна і на свяченій воді замішує рідке тісто. Цим тістом вона малює хрести на всіх чотирьох стінах хати, в сінях, коморі, стайні та в інших господарських будівлях — ʺвід нечистої силиʺ.
Батько бере полумисок із свяченою водою і кропилом кропить усіх присутніх у хаті, примовляючи: ʺДай Боже, і на той рік діждатисяʺ. Далі він іде кропити в сінях, у коморі та навколо хати. Молодший син бере в руки три пироги та йде вслід за батьком. Перший пиріг він кусає в сінях, другий — в коморі, а третій — на дворі.
У місцевостях понад Дніпром — із лівого, і з правого боку — існує такий звичай: коли принесуть з церкви свяченої води, господар робить з сухих васильків кропило і кропить свяченою водою спочатку все в хаті, а потім комору, стайню, стодолу — всі господарські будови. За господарем-батьком ходить хтось із дітей — хлопчик чи дівчинка — і носить на тарілці пиріг, а в руці — шматочок крейди. Яке місце батько покропить водою, на тому місці, вслід за ним, син пише крейдою хрест. В хаті хрести пишуться на дверях, вікнах, на столі, скрині на посуді — скрізь. У господарстві кропляться свяченою водою і пишуться хрести не тільки на будівлях, а й на хліборобському знарядді — на плузі, боронах, сівалках, косах, граблях. Кропиться свяченою водою і худоба — корови, воли, вівці, коні. Не кроплять лише свиней та курей.
Що ж до пирога, то як де ведеться: в одній місцевості хлопчина, що пише хрести, після кожного хреста повинен хоч маленьку крихітку відкусити від пирога і з’їсти. В інших — лише обносять пиріг, а після кроплення вся родина сідає за стіл, розподіляє пиріг і з’їдає його, примовляючи: ʺДай, Боже, всього доброго нам і дітям нашимʺ.
Після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху — хлібину, ʺщоб хліб родивсяʺ. Чия ложка вночі ʺсама перевернетьсяʺ, той умре.
Кутю, яка залишилася після вечері, виносять курям — ʺщоб добре плодилисяʺ.
Вода, освячена в навечір’ї Богоявлення — ʺвечірня водаʺ — вважається святішою, ніж з Водохрещів, і вона ʺзглидлива на всяке лихоʺ.
Увечері, ще завидна, господиня світить лампу — ʺщоб кури неслисяʺ. В цей день не можна кликати курей голосно, бо як почує зла сусідка і промовить: ʺТвої кури, мої яйцяʺ, кури не будуть нестися.
Традиція святкування Другого Свят-вечора на Галичині
В ряді західних регіонів України, зокрема, на Галичині ʺГолодна кутяʺ святкується як Щедрий Вечір. Знову, як і на Свят-вечір, намощують сіна на стіл під кутю і ставлять ʺдідухаʺ на покуття. Вносячи до хати сніп жита, господар віншує:
ʺВіншую вас з щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечером, щоб ми в щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Бог назначив вік!ʺ
Перед вечерею батько ʺклячитьʺ — стає на коліна перед образами і молиться Богові; за ним молиться і вся родина. Помолившись, батько сам сідає до столу і запрошує сідати всіх у хаті присутніх — як це було і на Свят-Вечір.
Дівчата в цей вечір ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ложками — ʺде пес забреше, туди заміж піду!ʺ
Обговорення