Політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, теоретик консерватизму. Був прихильником української монархії. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. Народився в с. Затурцях на Волині у шляхетній родині. За гетьманату був послом України у Відні, де й залишився в еміграції. Підготував монографію “Україна на переломі. 1656-59″ (1920).Видавав неперіодичні збірники “Хліборобська Україна” (1920-25), де друкувався його історіософський трактат “Листи до братів-хліборобів” (окремо виданий 1926 р.). »Релігія і церква в історії України» (Нью-Йорк, 1956). Слова Липинського нагадують мені сьогодення і чітко розмежовують кланову владу і український народ: “Коли провідники нації боряться за повне визволення й за державну незалежність цілої нації – кожний член нації для них дорогий союзник, жовнір однієї й тої самої армії, без якої здобуття незалежности неможливе. Але коли ці провідники борються за право посередництва між чужою державою й своїм “народом”, кожний член нації, що до їхніх “партій” їхніх клюбів чи товариств не належить, це чужий, це ворог…”
