Група ентузіастів з Тернополя на чолі з істориком та краєзнавцем Сергієм Ткачовим декілька років намагалася відновити австрійський бункер часів Першої світової війни поблизу села Бурканів Теребовлянського району і створити на цьому місці музей Першої світової війни та легіону Українських січових стрільців.
Їхні зусилля увінчалися успіхом завдяки розумінню, дієвій допомозі й шані до наших минулих та сьогоденних героїв голови Теребовлянської РДА Юрія Ништи. Відкриття музею відбудеться 15 серпня, зараз ведуться облаштувальні роботи.
Командний пункт бригади Больцано
Як пише тижневик “Номер один”, 1914 року територію нинішньої Тернопільської області окупували війська тодішньої Російської імперії і так було до 1917 року. В 1915 році австро-угорські війська внаслідок Карпатської операції-рейду прорвали оборону московитів і відігнали їх до річки Серет. Вісім місяців австро-угорські війська укріплювали правий берег Стрипи і створили так званий Бурканівський укріпрайон. Свого часу його відвідував кайзер Німеччини Вільгельм ІІ.
Нині від нього залишився напівзруйнований командний пункт 132-ї піхотної бригади під назвою «Бригада Больцано», на стінах так і написано латиною (назву дано за прізвищем командира тієї бригади, оберста, тобто полковника). Збереглося фото 1917 року даного бункера, як він тоді виглядав (дякуючи відомому українському фортифікаційнику Максиму Ющенку «Володарському»).
Також сьогодні подалі від бункера, приблизно за 100 м, серед зелені дерев молодого ліска можна знайти вціліле бетоноване кулеметне гніздо того часу. До нього, за словами Сергія Ткачова, незабаром буде прорита з’єднувальна, добре облаштована траншея для зручності оглядин туристами. Подібні зруйновані кулеметні гнізда залишилися поблизу сіл Вишнівчик, в районі Зарваниці.
Перший військовий жіночий підрозділ у Європі
Якщо ж звернутися до історичних джерел, то за ними, на сусідніх ділянках фронту з початку липня 1915 року вздовж р. Стрипа, біля сіл Семиківці, Раковець, Соснів, Соколів, Золотники, Бенева, Бурканів, Ішків, тримав оборону легіон (пізніше – полк) Українських січових стрільців. Стратегічне завдання, яке стояло перед українськими воїнами, – не пропустити ворога у напрямку Бережан. Але вже у вересні російські війська розпочали масований наступ на позиції українського стрілецтва і ті героїчно захищали свою рідну землю. Поряд українських добровольців, які мали особливий статус в австрійських військах, стояли 308-й і 310-й угорські полки. Так почалася битва під Семиківцями. Москалі невдовзі захопили с. Соколів, січовики трималися поблизу моста на Семиківці, допомога ніяк не приходила. Почалася позиційна війна з тимчасовими перевагами то однієї, то іншої сторони.
У головній битві 31 серпня 1915 року під Семиківцями російські війська прорвали таки фронт і перейшли річку, діставшись подекуди до притоки Стрипи – р. Студинки. Вирішальну роль у Семиківській битві відіграли саме січові стрільці. Висунувши з резерву свої сили, січовики вдарили по позиціях ворога. Особливо в цьому бою відзначилася сотня Дмитра Вітовського, яка в районі села Раковець потрапила у засідку, але все ж таки зуміла дати відсіч противнику. Незважаючи на численні втрати, українські січовики 31 жовтня таки зупинили прорив ворога. Наступного дня для підкріплення прибули німецькі війська і 1-3 листопада німці спільно з січовими стрільцями пішли у наступ. Російські війська вдалося відкинути на попередні позиції, які потім утримували ще майже рік.
Також цікавим фактом є те, що у бою над Стрипою брала участь жіноча чота легіону Українських січових стрільців, яка фактично була першим військовим жіночим підрозділом у всій Європі. Нею керувала хорунжий Софія Галечко, перша українська жінка-офіцер.
У битві під Семиківцями Українські січові стрільці зазнали значних втрат – понад півсотні вбитих, півтори сотні поранених і ще стільки ж потрапили у полон.
Пізніше у німецькому звіті про звитягу січових стрільців, зокрема, були такі слова: «З нами йшли у наступ українські добровольці. Це, мабуть, найкращий відділ з усієї австрійської армії».
Після тих боїв відбулось переформування і доукомплектування УСС. З’явилось кулеметне відділення, мінометне, навіть вогнеметне. До того ж, із січових стрільців австрійське командування створювало такі собі штурмові ударні групи, що називалися тоді «пробоєві», вояки яких проходили вишкіл на кшталт нинішнього спецназу.
Отже, Бурканівська лінія оборони у ті часи відіграла важливу роль і нині відомості про минулі звитяги січових стрільців стануть поряд із живим спогляданням залишків військових споруд Першої світової війни завдяки спільним зусиллям небайдужих людей Тернопілля.
У с. Соснів похований чотар (командир чоти – взводу) Северин Яремкевич, який загинув у листопаді 1915 року і який воював у складі сотні Андрія Мельника (полковник армії УНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих соратників Євгена Коновальця. З 1938 – голова Проводу ОУН, в’язень німецьких концтаборів). Про останнього так написано в літописі: «…сотня Мельника перейшла Студинку, піднялася на укріплений уже ворогом горб і, стершись із москалями на багнети, відкинула їх у напрямі південного виходу Семиковець. Стрільці не щадили ворога, але й не пощадили себе в тій кривавій роботі, кидаючись у саму ворожу гущу. І не диво. Командант сотні скрізь давав сам приклад одчайдушного геройства… По полудні сотня Мельника здобула московські зв’язкові рови, що вели до Стрипи, а далі підсунулась аж до властивого оборонного ядра під Семиківцями. Ввечері піддався їй тут цілий ворожий курінь…»
Про все це та багато іншого з доблесті січових стрільців може дізнатися кожен, відвідавши музей під відкритим небом.
Військовий бункер став музеєм
Сергій Ткачов розповів про те, як вони з однодумцями добивалися відкриття музею, оприлюднення правди про українських легіонерів: «Уперше бункер «Бригада Больцано» ми почали розчищати зі скаутами у 2012 році, в той час ні від кого допомоги не було. Проте все-таки ми ініціювали звернення обласної інспекції охорони пам’яток історії та культури до Міністерства культури України і в 2013 році бункер отримав охоронний статус з відповідним номером і був зареєстрований як пам’ятка історії.
У травні цього року ми з О. Смиком та І. Мамусом приїхали до голови Теребовлянської РДА і почали розповідати про цю справу, та він відразу сказав: «А чого будемо вирішувати такі важливі питання в кабінеті, поїхали на об’єкт?» Це було несподівано, зважаючи на попередній досвід відвідин державників. Далі до справи долучився заступник голови ТОДА Юрій Юрик і нам вдалось облаштувати бункер відповідними інформаційними банерами, фото на які надав Святослав Липовецький. Отак несподівано справа стрімко зрушилася з місця і вже в липні завершилася…
Віктор Аверкієв
На фото: Завдяки наполегливості історика та краєзнавця Сергія Ткачова, вдалося відновити австрійський бункер
